Чому немає межі
На Землі є поверхня, бо речовина різко змінює свій стан: повітря закінчується, починається камінь. За величезного тиску такого різкого переходу не буває. Газ стискається дедалі сильніше й переходить у стан, у якому водночас нагадує і газ, і рідину.
Далі вглиб тиск зростає до мільйонів разів порівняно із земним. За таких умов водень починає проводити електрику й поводитися як рідкий метал. Імовірно, саме цей шар створює потужне магнітне поле планети.
Під хмарами газового гіганта ховається тверда поверхня, до якої можна долетіти.
Жодної межі немає: один стан речовини плавно переходить в інший. У центрі, імовірно, є важке ядро, але не як кам’яна куля з поверхнею, а як розмита область із розчиненою в ній речовиною.
Що показав спуск
Єдиний апарат, який спускався в атмосферу такої планети, відправили туди в дев’яностих. Він передавав дані, доки не зруйнувався, і встиг пройти невелику за планетними мірками глибину, виявивши дорогою вітри, сильніші за очікувані.
Сто п’ятдесят кілометрів здаються великою глибиною, але для планети, у яку помістилася б тисяча Земель, це тонка плівка. Усе, що глибше, відоме з розрахунків і вимірювань гравітаційного поля, а не зі спостережень.
До речі, де вважати верхню межу? За умовний нуль висоти для таких планет беруть рівень, де тиск дорівнює земному на рівні моря. Це просто домовленість для зручності розрахунків, а не щось фізично особливе.
Дочитай у застосунку Miqo
Ще 1 хвилина - і квіз наприкінці. Стаття - у розділі «Космос → Планети поруч»
Наведи камеру телефона - відкриється App Store або Google Play.
Джерела
- Зонд апарата Galileo увійшов в атмосферу Юпітера в грудні 1995 року й передавав дані близько години. Будова надр газових гігантів відома з моделей і вимірювань їхнього гравітаційного поля