Що насправді являє собою Великий вибух

Коли ти чуєш «вибух», ти уявляєш місце: щось вибухнуло в одній точці, навколо - порожнеча, і в неї летять уламки. Із Великим вибухом усе інакше. Порожнечі, у яку можна було б розлітатися, не було, і не було місця, де це сталося. Гарячий щільний стан заповнював усе, зокрема й той об'єм, де зараз перебуваєш ти.

Розширюється не речовина всередині простору, а відстань між речами. Класичний образ - точки, намальовані на кульці. Ти надуваєш її, і кожна точка віддаляється від кожної, хоча жодна не повзе гумою. На поверхні кульки немає точки, з якої все почалося: тому у Всесвіту немає центру, і кожна спостерігачка бачить те саме - галактики віддаляються від неї.

Назву придумав не автор теорії. Астроном Фред Гойл, який до кінця життя захищав конкуруючу модель вічного Всесвіту, ужив це словосполучення в радіопередачі Бі-бі-сі 1949 року - переказуючи чужу ідею, щоб слухачам було за що зачепитися. Часто пишуть, що він сказав це насмішкувато; сам Гойл це заперечував.

Головна зачіпка - світло. Приблизно через 380 тисяч років після початку речовина охолола настільки, що перестала бути непрозорим туманом, і випромінювання вперше почало вільно поширюватися. Воно летить і досі та приходить з усіх напрямків неба водночас: рівномірне холодне тло, приблизно на три градуси вище за абсолютний нуль. У 1965 році його випадково зафіксували й спочатку прийняли за перешкоди в антені.

Друга зачіпка - склад. У перші хвилини, поки було достатньо гаряче, встигли сформуватися лише найлегші ядра, і розрахунок заздалегідь передбачає, яка суміш має утворитися. Спостереження збігаються з розрахунком.

Чого теорія не робить, то це не описує сам момент «нуля». Рівняння працюють, починаючи з дуже ранньої гарячої фази, а в самій точці ламаються: там густина стає нескінченною, і це ознака того, що модель вичерпала свої межі, а не того, що так влаштований світ. Питання «що було до цього» поки що не має відповіді.