Чому листи запечатували воском

До появи конвертів лист і його оболонка були одним і тим самим аркушем. Його складали особливим способом, іноді прорізали й протягували крізь прорізи смужку, відрізану від того самого аркуша, а потім заливали воском. У результаті виходив пакунок, який не можна було відкрити, не пошкодивши.

Способи складання відрізнялися за надійністю, і історики досі їх досліджують - іноді буквально: збережені нерозпечатані листи навчилися читати за допомогою томографа, не розгортаючи їх і не руйнуючи саму конструкцію.

У відбитка була й друга функція: він підтверджував, хто відправник. У суспільстві, де мало хто вмів писати й порівнювати почерк, особистий знак на воску слугував посвідченням. Перстень із печаткою був річчю, яку не давали до чужих рук і нерідко знищували після смерті власника.

Звідси й юридична сила. Документ вважали чинним, якщо на ньому стояла печатка потрібної людини або установи. Підроблення печатки було окремим і тяжким злочином, набагато серйознішим за підроблення підпису.

Колір і матеріал теж багато про що говорили. Червоний віск вважали повсякденним, чорний використовували в жалобі, а особливі кольори закріплювали за установами. Одержувач розумів дещо про лист ще до того, як відкривав його.

Усе це досить швидко зникло. Із появою фабричних конвертів і клейкого краю сенс складної конструкції зник, а роль посвідчення перейшла до підпису й бланка. Печатка залишилася як прикраса та церемоніальний знак.