Чому Марс червоний

Кора Марса переважно складається з базальту, застиглої вулканічної породи, багатої на залізо. Такий самий базальт є в Ісландії та на Гаваях, і він теж іржавіє. Різниця в тому, що на Землі іржу швидко ховають: її змиває вода, накриває рослинність, подрібнює й затягує вниз рух плит. На Марсі прибирати її нікому, тому окислений шар залишився зверху.

Для цього потрібен не той кисень, яким ти дихаєш: у марсіанській атмосфері його майже немає. Але окисником працює вода - ультрафіолет розщеплює її молекули, і вивільнений кисень приєднується до заліза. Як саме це відбувалося, досі сперечаються: за класичною версією, окислення було дуже повільним і сухим та тривало мільярди років. А дослідження 2025 року показало, що спектри марсіанського пилу найкраще пояснює феригідрит - мінерал, який утворюється в холодній воді. Отже, основне іржавіння відбулося рано, поки вода ще була. Колір від цього не змінюється, змінюється лише дата.

Далі до справи береться вітер. Іржаві частинки подрібнені до кількох мікрометрів - це пудра, а не пісок. Пилові бурі піднімають її й розносять по всій планеті, іноді повністю закриваючи поверхню на тижні. Тому Марс рівномірно рудий: у нього немає рудих ділянок, у нього всюди рудий наліт.

Колір залежить від того, чого поверхня не відбиває. Оксиди заліза жадібно поглинають короткі хвилі, синю та зелену частини світла, а довгі майже не зачіпають. Приблизно від 600 нанометрів відбиття різко зростає - до ока доходить решта, і вона тепла.

Та «червоний» - надто сильне слово. Насправді Марс радше рудувато-охристий, ближчий до кольору іржавої бляхи; на яскравих знімках відтінок часто додатково підсилює обробка. Той самий пил забарвлює і небо: вдень над Марсом воно жовтувато-буре, а навколо сонця, що заходить, - блакитнувате, рівно навпаки, ніж у нас.