Чому імена жінок зникали з науки

До середини XX століття науковий запис був влаштований просто: доповідь у товаристві міг представити лише його член, а членами були чоловіки. Лондонське королівське товариство обрало перших жінок до числа своїх членів лише 1945 року. Жінка передавала готовий текст чоловікові - чоловікові, братові чи керівникові, - і в протоколі залишалося його ім’я. Формально ніхто нічого не крав: правило стосувалося того, хто має право говорити в залі.

Другий рівень - посада. В обсерваторії Гарварду з 1880-х років десятки жінок розбирали фотопластинки зі спектрами зірок; їх так і називали - «обчислювачками». Циркуляри обсерваторії підписував директор. У циркулярі 1912 року про залежність «період - світність», на якій згодом побудували вимірювання відстаней до далеких галактик, стоїть його підпис, а ім’я Генрієтти Лівітт - у першому рядку пояснення. Через покоління цитують підпис, а не пояснення.

Третій рівень - прізвище. Ранні статті виходили під дівочим прізвищем, пізніші - під прізвищем чоловіка, а покажчики будувалися за прізвищем: одна людина розпадалася на два неповні записи. Якщо шукати таку дослідницю в покажчику, можна було знайти двох різних людей і жодної цілісної. Деякі підписувалися ініціалами, щоб їхню роботу читали без упередження. Склади три рівні - і отримаєш список імен, у якому жінок майже немає.

1968 року соціолог Роберт Мертон описав «ефект Матвія»: за одну й ту саму роботу відомий науковець отримує більше визнання, ніж невідомий співавтор. У команді, де жінка майже завжди була молодшою - аспіранткою, асистенткою, лаборанткою, - цей перекіс автоматично працював в один бік, без чиїхось рішень.

1993 року історикиня науки Маргарет Росситер дала цьому назву - «ефект Матильди», на честь суфражистки, яка ще 1883 року писала, що винаходи жінок приписують чоловікам. Найвідоміший приклад - відкриття пульсарів 1967 року: аспірантка першою помітила сигнал на паперовій стрічці, а Нобелівську премію з фізики 1974 року отримали її науковий керівник і його старший колега.