Що давав дим
Усе було не так дико, як може здатися. Дим піднімався й стояв шаром під стелею, а внизу, де люди сиділи та спали, повітря залишалося чистим, тому стелі робили низькими, а вікна маленькими.
Дим виходив через отвір у стелі або через спеціальне віконце, яке відкривали на час топлення. Топили зазвичай раз на добу, і більшу частину дня в хаті вже не було диму.
Чому все-таки перейшли на димарі
Димар був дорогою річчю: потрібні цегла, майстер і догляд. Поки хата мала одну кімнату, переваги від нього були неочевидними; щойно з'явилися кілька кімнат, високі стелі й меблі, сажа стала проблемою, а тепло, яке раніше було головною цінністю, можна було отримати й інакше.
Перехід тривав століттями й ішов згори вниз: спочатку в містах і серед заможних людей, потім у селі. У деяких місцях топлення без димаря зберігалося ще у двадцятому столітті, не через бідність, а через звичку та економію дров.
У цього способу, щоправда, була ціна. Постійне вдихання диму справді шкодило легеням та очам, і про це писали ще сучасники; у світі й сьогодні мільйони людей готують на відкритому вогні в приміщенні.
Тому ця тема й досі важлива. Дешеві печі з відведенням диму є одним із тих простих рішень, які дають помітний виграш для здоров'я в бідних регіонах, і цілі програми присвячені саме цьому.
Навіщо топили без димаря?
Як у такій хаті дихали?
Джерела
- Опалення без димаря забезпечувало повніше використання тепла палива, просушування конструкцій і захист від комах за значного забруднення повітря в приміщенні
- перехід до печей із димарями відбувався поступово й був пов'язаний зі зміною планування помешкань та доступністю матеріалів
Далі в серії «Побут минулого»
2 статті повністю на сайті, ще 3 - у застосунку
