Чому в Середньовіччі спали двічі за ніч

Історик Роджер Екерч зібрав понад п'ятсот згадок про «перший» і «другий сон» у щоденниках, судових протоколах, медичних трактатах і віршах. Їхні автори нічого не пояснюють: так пишуть про те, що зрозуміле всім. Свідок уточнює, що почув шум «після першого сну», - і цього досить, щоб зрозуміти, про яку годину йдеться.

Проміжок між снами не був порожнім. У цей час молилися, підкидали дрова, лагодили одяг, розмовляли в темряві, ходили до сусідів через подвір'я. У французькій мові для цього стану навіть було окреме слово - dorveille, «сон-неспання».

Річ була не у звичці, а в тривалості темряви. Узимку ніч тривала чотирнадцять годин і довше, а людина не вміє спати стільки безперервно. Сон розтягувався на всю ніч і переривався посередині.

На початку дев'яностих Томас Вер у Національному інституті психічного здоров'я повернув людям довгу ніч. Учасники протягом місяця проводили по чотирнадцять годин у цілковитій темряві - без ламп, екранів і годинників.

За кілька тижнів їхній сон розділився навпіл. Людина засинала, спала близько чотирьох годин, прокидалася, годину-дві лежала у спокійному напівнеспанні - а потім знову засинала. Тривоги в цьому не було: гормональний фон у такі години більше нагадував глибокий спокій, ніж пробудження.

Механізм нескладний. Мелатонін виробляється, поки темно; тривала темрява розтягує це вікно, і сну не потрібно вміщуватися в один відрізок. Електричне світло зробило навпаки: темряви залишається близько восьми годин, і сон збирається в один блок.

Звідси легко зробити красивий висновок: якщо два періоди сну давніші, то вони й правильніші, а наші вісім годин поспіль - це псування. Але в тих самих даних є заперечення.