Що побачили в закладах
У воєнних яслах і притулках дітей годували, лікували й тримали в чистоті. Попри це, багато хто переставав набирати вагу, втрачав інтерес до гри й відставав у мовному розвитку. Найгірше було тим, хто потрапив туди зовсім маленьким і кого часто передавали від одного дорослого, що доглядав за ними, до іншого.
Порівняння виявилося несподіваним. Діти, які залишалися з матерями у важких умовах, почувалися краще, ніж діти в добре облаштованому закладі без постійного дорослого поруч. Отже, річ була не в харчуванні й не в гігієні.
- 1940-віСпостереження у воєнних яслах і притулках: навіть за доброго догляду діти все одно відставали.
- 1951Опубліковано доповідь для міжнародної організації: втрату постійного дорослого визнано серйозним ризиком.
- 1950-тіФільми про дітей у лікарнях змінюють правила: батьків починають допускати до дітей.
- 1960-тіЗ’являються дослідження поведінки дітей під час розлуки й зустрічі. Теорія набуває форми, яку можна перевірити.
Третій пункт змінив лікарні. Раніше батькам дозволяли відвідувати дітей одну годину на тиждень, вважаючи, що візити засмучують дитину: після них вона плакала. Спостереження показали, що плач - це ознака збереженого зв’язку, а спокій дитини означав, що вона перестала чекати.
Що увійшло до теорії
Пізніше теорію не раз уточнювали й критикували: ранні формулювання перебільшували роль матері та недооцінювали батьків, бабусь і вихователів. Сьогоднішня версія говорить про постійного дорослого, а не про конкретну роль.
Дочитай у застосунку Miqo
Ще 1 хвилина - і квіз наприкінці. Стаття - у розділі «Темна історія → Діти на війні»
Наведи камеру телефона - відкриється App Store або Google Play.
Джерела
- За дітьми у воєнних яслах спостерігали Анна Фрейд і Дороті Берлінгем
- доповідь про вплив розлуки на розвиток підготував Джон Боулбі у 1951 році. Пізніші дослідження уточнили роль постійного дорослого, який доглядає за дитиною