Звідки взялася назва
У Стокгольмі двоє людей пограбували банк і майже шість днів утримували чотирьох працівників. Після звільнення заручники відмовилися свідчити проти нападників і відгукувалися про них краще, ніж про поліцію.
Термін придумав психіатр, який консультував поліцію, - і зробив це в розмові з журналістами, а не в науковій праці. Преса миттєво підхопила це формулювання, і воно поширилося світом ще до того, як явище встигли дослідити.
Наскільки міцно поняття закріплене в науці. Воно широко відоме, але не входить до основних класифікацій психічних розладів
Головна претензія до поняття - його рідкісність. Навіть прихильники оцінюють частку заручників із такою реакцією як невелику, а дані зібрані з окремих випадків, а не систематичних спостережень.
Що може стояти за явищем
Третій пункт пояснює найбільше. Те, що ззовні має вигляд ірраціональної прив’язаності, зсередини може бути тверезою поведінкою: прихилити до себе того, від кого ти залежиш, - найкращий із доступних кроків.
Окрема проблема - перенесення поняття на побутові ситуації. Ним пояснюють усе підряд: стосунки, роботу, залежність від близької людини. Це яскрава метафора, але вона підміняє розбір конкретної ситуації готовим ярликом.
Явище описане переважно на основі окремих випадків, систематичних спостережень майже немає, і частина фахівців вважає його радше журналістським ярликом, ніж самостійним синдромом.
І цей ярлик має свою ціну. Він зміщує увагу з того, хто утримує, на того, кого утримують, - ніби головне питання полягає в тому, чому людина не йде, а не в тому, чому її не відпускають.
Який статус має поняття «стокгольмський синдром»?
Чим пояснюють зближення заручника з нападником?
Джерела
- Термін з’явився у 1973 році після захоплення заручників у Стокгольмі й не входить до чинних класифікацій психічних розладів
- доказова база обмежена описами окремих випадків, а саме існування стійкого синдрому залишається предметом обговорення
Далі в серії «В'язниця»
2 статті повністю на сайті, ще 2 - у застосунку
