Що в'язниця робить із людиною

Соціолог Ірвінг Гофман описав процедуру прийому до закритої установи так: особистий одяг забирають, видають форму, речі описують, ім'я нерідко замінює номер, а відтепер розклад складає хтось інший. Він назвав це умертвінням «я» - не жорстокістю, а конвеєром, який знімає з людини все, чим вона раніше себе визначала.

Далі спрацьовує відсутність вибору. Усередині не потрібно вирішувати, коли вставати, що їсти, куди йти: за тебе вже вирішили. Здатність обирати не зникає, але перестає тренуватися - як м'яз у гіпсі. Тому після довгого строку люди часто розповідають одне й те саме: біля полиці з десятком видів хліба хочеться розвернутися й піти.

Ще 1940 року це назвали призонізацією: людина засвоює внутрішні правила так само, як засвоює мову країни, у якій живе. Психолог Крейґ Хейні в огляді 2001 року розклав її на складові - і жодна з них не виглядає поломкою. Кожна була розумною відповіддю на середовище, де слабкість помічають першою.

Наскільки глибоко це вкорінюється, дуже різниться: важливі строк, вік, умови, чи була одиночна камера, чи залишився хтось зовні. Довготривалих спостережень після звільнення мало, тому чесна відповідь на запитання «коли відпустить» така: частина звичок минає за місяці, а частина тримається роками.