Скільки грошей ти довіриш незнайомцю

Учасники не бачать одне одного й грають лише один раз. Другий гравець ні перед ким не зобов'язаний: він може залишити все собі, і жодних наслідків не буде. З погляду власної вигоди першому взагалі не варто нічого віддавати.

На практиці все інакше. У середньому перший віддає близько половини, а другий повертає приблизно третину отриманого. Це повторюється в десятках країн, хоча частки помітно різняться.

Третій стовпчик і є причиною, через яку гру придумали. Вона показує розрив між моделлю людини, яка діє лише заради власної вигоди, і тим, як люди поводяться насправді, причому з реальними грошима.

Найсильніше впливає можливість побачити партнера або дізнатися про нього хоч щось. Навіть фотографія чи одна невелика спільна деталь помітно збільшують передану суму, хоча на вигоду це ніяк не впливає.

Другий фактор - країна та її соціальне середовище. Там, де за опитуваннями вищий загальний рівень довіри, у грі передають більше. Цей зв'язок помітний і на рівні регіонів у межах однієї країни.

Окрема історія - спроби вплинути на довіру вдиханням окситоцину. Перші роботи дали яскравий результат, який розійшовся популярними статтями, але масштабні повторення його не підтвердили, і тепер до цього напряму ставляться стримано.

Ще один висновок стосується очікувань. Повернену суму найкраще передбачає не характер другого гравця, а те, скільки йому передали: щедрість сприймається як знак довіри, і на неї відповідають тим самим.

Є і варіант гри без потроєння, де віддавання нічого не приносить. Там передають помітно менше, і це важлива деталь: довіра в експериментах тримається не лише на надії отримати більше назад, а й на самій можливості спільної вигоди.