Через що насправді починалися війни

Постріл у Сараєві 28 червня 1914 року не створив ні союзів, ні армій, ні готових планів мобілізації - усе це вже лежало на столі. Він дав Австро-Угорщині те, чого бракувало: законний привід висунути Сербії ультиматум саме зараз. Прибери постріл - і союзи, армії та плани залишаться на місці; історики сперечаються про інше: чи знайшовся б невдовзі інший привід, чи криза встигла б охолонути.

Тому історики майже завжди розділяють дві речі. Привід - подія, після якої починають рахувати дні. Причина - те, через що на цю подію відреагували саме так. Ще Фукідід, розбираючи війну між Афінами та Спартою, відділив названі образи від того, що вважав справжнім: Афіни посилювалися, і Спарта цього боялася.

Політологи дивляться на війну як на переговори, які не відбулися. Логіка проста: воювати дорого для обох сторін, отже майже завжди існує спосіб поділити спірне - землю, вплив, - якому обидві сторони віддали б перевагу перед бійкою. Якщо такий варіант є, а сторони все одно воюють, значить, вони не змогли його досягти.

Цьому заважають дві речі. Перша: на переговорах вигідно перебільшувати свою рішучість і приховувати слабкі місця, тому ніхто не знає, чий блеф справжній. Перевірити це можна лише силою. Друга: майбутні обіцянки нічого не варті, якщо сусід швидко посилюється. Його сьогоднішнє «не нападу» через десять років даватиме вже інша, набагато сильніша країна. Тоді той, хто поки що сильніший, але втрачає позиції, починає вважати, що слушний момент - зараз, а далі буде тільки гірше.

Звідси неочевидний висновок: переважна більшість криз, які мали вигляд передвоєнних, війною не закінчилися. Фашода в 1898-му, Марокко в 1911-му - жорсткі вимоги, флоти, войовничі газети, а потім сторони просто розійшлися. Звичайна форма кризи - підйом і спад.

Війна виникає там, де спаду не сталося. І часто тому, що обидві сторони помилилися в оцінці ціни: у 1914-му очікування короткої війни було поширеним, багато хто розраховував повернутися додому до Різдва. Це модель, а не закон - історики сперечаються, наскільки добре вона пояснює кожну конкретну війну, і в деяких випадках вирішальною виявляється внутрішня політика, а не розрахунок щодо сусіда.