Слово означає «доля богів», а не «сутінки»
Давньоісландське ragnarǫk складається з ragna - «богів» і rǫk - «доля, вирок, те, чому судилося статися». Буквально - участь, призначена богам. Поруч є схоже слово ragnarøkkr, «сутінки богів», і саме воно ввійшло в європейську культуру - звідси вагнерівська «Загибель богів». Різниця в одну голосну, а зміст розходиться: сутінки - про те, як повільно згасає світло, доля - про те, що розв'язка вписана у світ від самого початку.
Ми знаємо про все це з 2 ісландських книг XIII століття: «Пророцтва вельви» у «Старшій Едді» та «Молодшої Едди» Сноррі Стурлусона. Їх записали християни, більш ніж через 200 років після хрещення Ісландії, і досі сперечаються, скільки тут язичницького, а скільки запозичено з християнських оповідей про кінець часів. Сам сюжет при цьому зв'язний і розгортається крок за кроком.
Фімбульвінтер. 3 зими поспіль, без літа між ними. Разом із холодом розпадаються родинні зв'язки: брат іде на брата.
Сонце згасає. Вовк проковтує сонце, зорі зриваються з неба, земля тремтить, і всі ланцюги рвуться.
Битва на полі Вігрід. Геймдалль сурмить у ріг. Одін гине в пащі вовка Фенріра, а Тор убиває світового змія й падає від його отрути.
Пожежа й потоп. Сурт заливає світ вогнем, і земля йде під воду.
Починається все не з битви, а з холоду: спочатку світ просто перестає відтавати. Деякі дослідники пов'язують цей образ зі спогадами про різке похолодання VI століття, коли після великих вивержень у Північній Європі кілька років поспіль не було нормального літа. Це гіпотеза: між тим похолоданням і записом міфу минуло понад 600 років.
Фімбульвінтер: 3 зими поспіль, літа між ними немає
Усі рівні світу руйнуються водночас
Гинуть не лише боги. В «Еддах» світ описаний ярусами: фортеця богів угорі, світ людей посередині, світ мертвих унизу - повної карти в джерелах немає, а 3 яруси - звична реконструкція. Падає вся конструкція: вовк зривається з ланцюга, змій виходить із моря, вогонь приходить із півдня. Межі, які тримали все на своїх місцях, перестають існувати.
- Асґард - боги
- Мідгард - люди
- Гель - мертві
Най незвичніше тут - те, що боги заздалегідь знають фінал. Тому Одін і збирає у Вальгаллі полеглих воїнів: він готує військо до битви, результат якої йому вже провістили. Ніхто не намагається скасувати Рагнарок, нікого не судять, праведність нікого не рятує. Це не покарання для світу і не іспит, а строк, який просто настане.
І кінець міфу не порожній. Із моря підіймається нова зелена земля, повертається Бальдр, боги, які вціліли, знаходять у траві свої золоті ігрові фігурки, а 2 людей, Лів і Лівтрасір, виходять із гаю, де перечекали пожежу. Світ не скасовується - він проходить через цілковиту загибель і починається заново.
Чому Рагнарок - не просто остаточна катастрофа?
Що відрізняє Рагнарок від покарання за провини?
Джерела
- «Старша Едда», «Пророцтво вельви»
- «Молодша Едда» Сноррі Стурлусона, Ісландія, близько 1220-х років. Про християнський вплив на ці тексти - див. коментарі до академічних видань «Едд»
Далі в серії «Скандинавські міфи»
2 статті повністю на сайті, ще 3 - у застосунку
