Ти засвоїв це, як їзду на велосипеді
Майже все, що відбувалося з тобою до 3-4 років, не збереглося як епізоди: система мозку, що складає спогади в сюжет зі словами й датами, дозріває пізніше. Натомість інша система працює майже від самого початку - та, що запам'ятовує не події, а послідовність дій. Вона ж утримує навичку їзди на велосипеді, друкування на клавіатурі й дорогу додому.
Саме в ній записалося батьківське: з якої інтонації починається сварка, скільки триває мовчання після неї, який вираз обличчя буває в людини за секунду до крику, що роблять, коли страшно. Не як правило, яке можна заперечити, - як рух, що просто відбувається.
Тому повторення переживається так дивно. Ти не пам'ятаєш, що так робила мама, - ти чуєш її фразу вже сказаною твоїм голосом. Між приводом і реакцією не встигає поміститися думка: тіло спрацьовує раніше. І найгучніше це звучить за втоми, недосипання або переляку: під навантаженням найпростіше запускається те, що найбільше відпрацьоване.
Передається не дитинство, а розповідь про нього
Наприкінці вісімдесятих психологи придумали перевірку: близько сотні жінок докладно розпитали про їхнє власне дитинство ще під час вагітності, а через рік подивилися, як поводиться з ними однорічна дитина. Передбачення справдилося приблизно у 3 випадках із 4. Пізніше це перерахували одразу на 18 вибірках - частка збігів залишилася тією самою.
Приблизно так часто поведінка дитини збігалася з передбаченням за розповіддю матері про її дитинство
Найнесподіваніше - передбачала не тяжкість дитинства. У жінок із важким минулим діти так само часто виявлялися спокійними й надійно прив'язаними, якщо мати могла зв'язно розповісти про минуле: з деталями, з визнанням болю, без прикрашання й без того, щоб провалитися в образу просто посеред фрази. Уривчаста або відполірована розповідь передбачала повторення.
Прогалину в поясненні визнають самі дослідники: те, що видно ззовні - наскільки чуйно мати відгукується на плач, - охоплює лише частину зв'язку. Решта тримається на чомусь, що досі не вдалося як слід виміряти.
Зв'язок між розповіддю батьків про дитинство й поведінкою дитини повторюється від вибірки до вибірки, але на чому саме він тримається - досі сперечаються
Тому «передається» тут не означає «зумовлено наперед». Це зміщена ймовірність: сценарій робить одну реакцію найшвидшою, але не єдиною доступною.
Чому знайома реакція виривається швидше за думку?
Що допомагає не передавати сценарій далі?
Джерела
- P. Fonagy, H. Steele, M. Steele, Child Development, 1991
- M. van IJzendoorn, метааналіз прогностичної сили Adult Attachment Interview, Psychological Bulletin, 1995
Далі в серії «Дитинство»
3 статті повністю на сайті, ще 3 - у застосунку
