Чому думка про себе звучить як звертання до тебе
Придивися, як ти думаєш про себе в невдалий день. «Ну куди ти лізеш», «зберися», «знову все абияк». Думка про себе чомусь звертається до тебе на «ти» - ніби в голові є хтось другий, хто коментує. Опис так не будується. Так будується звертання.
Звідки береться ця форма, описав психолог Лев Виготський. У 3-5 років дитина вголос коментує те, що робить: «так, тепер червоний, обережно, не розлий». Слова при цьому часто не її - це формулювання та інтонація дорослого, які дитина застосовує до себе. Ближче до школи мовлення вголос частіше стає бурмотінням і шепотом, а потім беззвучним, хоча в багатьох дітей його чути й у молодших класах. Обидві ролі залишаються: і та, що розпоряджається, і та, що слухається. Просто тепер вони в одній голові.
Розмовляти із собою вголос під час справи - не збій, а норма дошкільного віку: спостерігачі помічають це майже в кожної дитини
Тому внутрішнє мовлення таке коротке й наказове. Воно не міркує, а розпоряджається - бо виросло з розпоряджень.
Як фраза перетворюється на правило
Дитина не зберігає сцену цілком. Вона робить із неї висновок про себе: якщо зі мною говорять так, значить, зі мною щось не так. Окремий випадок - черга в магазині, чужі погляди, втомлена мама - згортається в загальне правило.
Далі правило живе вже без початкової сцени. Тому в дорослому віці частіше пам'ятаєш відчуття, ніж епізод, із якого воно взялося. Від «не вигадуй» лишається переконання, що власним відчуттям вірити не можна і спершу треба перевірити в інших. Від «що люди подумають» - що тебе весь час видно й треба тримати обличчя за будь-якого стану. Від «можна було б і краще» - що зроблене не рахується, а планка завжди трохи вища за те, що є.
Готове правило виринає там, де ніколи роздумувати: втома, поспіх, чужа оцінка. Друге типове місце - момент, коли щось кажеш дитині й чуєш у своєму голосі чужу інтонацію. Варто уточнити: про те, що конкретна дитяча фраза стає внутрішнім критиком дорослої людини, відомо переважно з розповідей людей на терапії, точної сили цього зв'язку немає. А сам перехід мовлення ззовні всередину видно безпосередньо в спостереженнях за дітьми.
Дочитай у застосунку Miqo
Ще 1 хвилина - і квіз наприкінці. Стаття - у розділі «Психологія → Дитинство»
Наведи камеру телефона - відкриється App Store або Google Play.
Джерела
- Ідея, що внутрішнє мовлення виростає із зовнішнього, - Л. С. Виготський, «Мислення і мовлення», 1934. Мовлення дітей уголос під час завдань систематично спостерігала Лора Берк у 1980-90-х