Як працює ефект однієї жертви

Учасникам пропонували допомогти: одним розповідали історію однієї дитини з ім’ям і фотографією, іншим - про мільйони людей, які потребують допомоги, третім показували і те, і те. Порівнювали, скільки люди готові віддати.

Найнеочікуваніший результат був у третій групі. Додавання статистики до історії однієї дитини не посилювало відгук, а послаблювало його. Числа ніби вимикали співчуття, яке вже виникло до конкретної людини.

Це пояснюють тим, що співчуття працює через образ. Одну людину можна уявити: її обличчя, кімнату, день. Мільйон уявити неможливо, і замість образу виникає абстракція, на яку емоційна система не реагує.

Перший практичний висновок: кожен збір допомоги будується навколо однієї історії, і це не маніпуляція заради маніпуляції, а єдиний спосіб пробитися крізь нечутливість до чисел.

Другий висновок неприємніший. Наша готовність допомагати слабко пов’язана з масштабом лиха. Подія, яка зачепила мільйони, може викликати менший відгук, ніж доля однієї людини, і розподіл допомоги виходить несправедливим.

Звідси рекомендація, яку дають дослідники цієї теми: у питаннях, де потрібно розподілити обмежену допомогу, покладатися на розрахунок, а не на силу відгуку. Почуття підкаже, кому хочеться допомогти, але не підкаже, де допомога потрібніша.

Варто помітити й інший бік. Здатність відгукуватися на одну людину - не дефект, а те, на чому взагалі тримається допомога. Проблема не в ній, а в спробі застосовувати її там, де йдеться про тисячі.

Є і зворотний прийом, який іноді випробовують: показати одну людину як представника багатьох. Працює він нерівномірно, бо згадка про масштаб повертає ту саму нечутливість до чисел.

Окремо відзначають роль відчуття безсилля. Коли лихо здається надто великим, у людини виникає думка, що її внесок нічого не змінить, і це теж знижує готовність допомагати.