Як через роки розкривають злочини

У перші дні слідчий збирає все підряд: пляму на тканині, недопалок, змив із дверної ручки. Частина цього тоді марна - немає з чим порівнювати. Профіль ДНК сам по собі не називає імені: він працює лише як ключ до списку, у якому це ім'я вже є. Немає списку - немає й відповіді, хоча доказ буквально лежить у руках.

Водночас зростає черга. ФБР підраховує частку вбивств, розкритих за рік, приблизно від середини 1960-х, і вона помітно впала: тоді розкривали близько дев'яти справ із десяти, останніми роками - приблизно половину. Про причини сперечаються: свідки рідше говорять із поліцією, навантаження на детектива вище. Але підсумок один - коробок із доказами та справ без відповіді щороку більшає.

Ці коробки і є всім ресурсом. Речові докази у тяжких справах у багатьох країнах зберігають десятиліттями саме на такий випадок: не тому, що чекають на нову версію всередині справи, а тому, що чекають на подію ззовні - у базі даних, лабораторії або чиємусь особистому житті. Якщо коробка загубилася або зразок зіпсувався, чекати нічого.

З 2018 року масово запрацював прийом, який називають судово-генетичною генеалогією. Профіль із місця злочину завантажують не до поліцейської бази, а у відкриті сервіси, куди люди самі надсилають зразки заради пошуку предків. Збіг із самим злочинцем не потрібен - досить троюрідних родичів. Далі генеалог добудовує дерево вгору, до спільних прапрадідів, і спускається назад униз, відсікаючи гілки за віком, статтю та місцем проживання. На виході не доказ, а короткий список людей, у яких варто взяти ДНК безпосередньо.

Так у квітні 2018-го затримали підозрюваного у серії нападів і вбивств у Каліфорнії 1970-80-х років - справу вважали безнадійною понад сорок років, а через два роки він визнав провину. До бази потрапив не він, а його далека рідня. Метод працює не завжди: потрібні придатний зразок і достатньо родичів у відкритих базах, а їх помітно більше серед людей європейського походження - тому в багатьох справах він просто мовчить.