Навіщо банк показує тобі твоє обличчя в старості

Коли людина думає про себе через 30 років, у неї активуються ті самі ділянки мозку, що й під час думок про сторонню людину. На цьому рівні різниця між «я зараз» і «я потім» майже така сама, як між «я» і «хтось інший».

Цим пояснюється вічна проблема з накопиченнями. Відкласти гроші означає віддати їх людині, яку ти погано уявляєш і якій не дуже співчуваєш. Витратити їх сьогодні - означає потішити себе в теперішньому, знайоме й зрозуміле.

Учасникам показували їхню власну фотографію, яку програма зістарила, і давали трохи поспілкуватися з цим зображенням у віртуальному середовищі. Потім ставили звичайне запитання: як розподілити умовну суму між поточними витратами й накопиченнями.

Ті, хто бачив постаріле обличчя, відкладали помітно більше, ніж ті, хто бачив своє звичайне. Ефект виникав не через умовляння й не через розрахунки, а через те, що абстрактна постать із майбутнього раптом отримувала обличчя.

Цей прийом поширився у фінансових застосунках: деякі показують постарілий портрет або докладно описують день через 30 років. Важливе чесне застереження: експерименти були невеликими, ефект вимірювали одразу після показу, а довгострокові наслідки майже не вивчали.

Цей самий механізм пояснює відкладання справ узагалі. Справу на наступний тиждень ти доручаєш собі в майбутньому, а майбутнє «я» у твоїй голові бадьоре, вільне й сповнене сил. Що ближчий дедлайн, то зрозуміліше, що це та сама людина, яка опинилася в тих самих обставинах.