Чому звичайні люди били струмом незнайомця у 1961 році

У 1961 році в Єлі набирали добровольців за оголошенням у газеті - для «дослідження пам'яті». Приходили звичайні люди: продавці, інженери, робітники. Кожному діставалася роль учителя. Він зачитував пари слів, а за помилки бив учня струмом, щоразу підвищуючи напругу.

Перемикачів було 30: від 15 вольт до 450. Під останніми стояв напис «Небезпека: сильний удар струмом», а під найкрайнішими - просто три хрестики.

Учень був актором, струм був вигадкою, але вчитель цього не знав. Він чув з-за стіни спочатку обурення, потім прохання припинити, а далі крики про хворе серце. А після 330 вольт - тишу.

Експериментатор не погрожував, не вмовляв і нічого не обіцяв. У нього було 4 репліки, і він вимовляв їх суворо по черзі щоразу, коли вчитель намагався зупинитися.

Жодна з фраз не про струм і не про учня. Усі 4 - про те, хто відповідає за те, що відбувається. Щойно відповідальність переходила до людини в халаті, натискати ставало легше.

Це і є головний висновок експерименту. Підкорення запускає не страх покарання, а перерозподіл відповідальності: я не завдаю болю, я виконую процедуру, а за процедуру відповідає той, хто її проводить.

Експеримент часто переказують так, ніби «люди виявилися лиходіями». Записи свідчать про інше. Учасники сперечалися, пітніли, нервово сміялися, вставали, вимагали перевірити учня - і все одно поверталися до перемикача. Підкорення давалося їм важко, але вони підкорялися.

Важливо й те, що цифра не є сталою. Варто було посадити експериментатора в сусідній кімнаті й давати вказівки телефоном - частка тих, хто дійшов до кінця, падала в кілька разів. Варто було додати 2 «колег», які відмовлялися продовжувати, - майже всі зупинялися слідом. Обстановка вирішувала більше, ніж характер.

Сьогодні жодна етична комісія не схвалила б такий експеримент: учасники йшли додому, переживши кілька годин справжнього жаху. Повторення доводиться обривати на 150 вольтах - на тій самій точці, після якої майже всі, хто не зупинився, ішли до кінця.