Чому ти подобаєшся більше, ніж думаєш

Оцінюючи себе, ти спираєшся на внутрішній потік: незручну паузу, дурний жарт, те, що не вдалося запитати. Співрозмовник цього не бачив. Він бачив людину, яка усміхалася й підтримувала розмову, і оцінює саме це.

До того ж увага працює вибірково. Із півгодинної розмови запам'ятовується не загальний фон, а кілька невдалих моментів - вони вирізняються, бо тебе зачепили. Із них і складається підсумкова оцінка, хоча їхня частка в розмові крихітна.

Це перевіряли безпосередньо: незнайомих людей садили поговорити, а потім кожного запитували, наскільки йому сподобався співрозмовник і наскільки, на його думку, сподобався він сам. Друга оцінка майже в усіх виявлялася нижчою за першу.

Зворотного зв'язку майже не буває. Ніхто не каже вголос, що йому було приємно, а ввічливість виглядає однаково і зацікавленим, і байдужим. Перевірити свою здогадку ніяк, і вона залишається в голові невиправленою.

Ще в дослідженнях помітили цікаву річ: розрив зберігався місяцями в людей, які продовжували спілкуватися. Тобто це не разове хвилювання від першого знайомства, а стійка помилка оцінювання, яка довго не зникає.

Є і практичний наслідок. Людина, упевнена, що не сподобалася, рідше пише першою і рідше пропонує зустрітися знову. Стосунки не складаються не через враження, а через хибну здогадку про нього.