Річ не в байдужості, а в арифметиці
Історію вбивства Кітті Дженовезе в Нью-Йорку в 1964 році довго переказували так: десятки сусідів чули крики, і ніхто не зателефонував у поліцію. Пізніше справу розібрали докладніше - свідків було менше, частина з них не зрозуміла, що відбувається, хтось усе ж телефонував. Газетна версія виявилася перебільшеною, але вона започаткувала низку експериментів, а їхні результати актуальні й досі.
У 1968 році двоє психологів розсадили студентів по окремих кімнатах і влаштували розмову через переговорний пристрій. У певний момент один голос починав удавати напад. Змінювалося лише одне: скільки людей, на думку учасниці, чують те саме. Ось частка тих, хто вийшов по допомогу.
Люди не ставали гіршими через присутність інших. Вони довше вагалися й частіше завмирали. Ті, хто так і не вийшов по допомогу, потім не казали, що вирішили не допомагати, - вони казали, що так і не змогли вирішити.
П'ять кроків між «побачити» і «допомогти»
Психологи розклали допомогу на п'ять послідовних рішень. Зупинитися можна на будь-якому - і тоді до останнього кроку справа просто не дійде.
- Допомогти
- Знаю, як допомогти
- Це моя справа
- Це біда, а не сцена
- Помітити
Ти не один раз вирішуєш, «допомагати чи ні» - ти вирішуєш п'ять разів, і застрягти можна на будь-якому щаблі. Натовп б'є одразу по двох: «моє» перетворюється на «чиєсь», а спокійні обличчя навколо підказують, що нічого страшного не відбувається.
Чому вулиця майже завжди виглядає неоднозначно
Крик може бути сваркою пари. Людина, що хитається, - п'яною або в біді. Ми читаємо реакцію інших як підказку, а вони читають нашу: усі спокійні - отже, все минулося. Найнеприємніше тут те, що чужа пауза виглядає як інформація, хоча це така сама розгубленість, як твоя. Це називають плюралістичним невіглаством.
Є й зворотний бік. Коли дослідники розібрали записи вуличних камер у трьох містах і подивилися на реальні конфлікти, хтось втручався приблизно в дев'яти випадках із десяти - і що більше людей було поруч, то вищий був шанс, що втрутяться. Завмерлий натовп - не правило, а окремий випадок, і для нього є рецепт: незрозуміла ситуація. Ефект свідка сильний там, де неясно, що відбувається, і майже зникає, коли всім очевидно: людині зле.
Дочитай у застосунку Miqo
Ще 1 хвилина - і квіз наприкінці. Стаття - у розділі «Психологія → Психологія натовпу»
Наведи камеру телефона - відкриється App Store або Google Play.
Джерела
- Darley & Latané, Journal of Personality and Social Psychology, 1968
- Fischer et al., Psychological Bulletin, 2011 - метааналіз ефекту свідка
- Philpot et al., American Psychologist, 2019 - записи вуличних камер в Амстердамі, Ланкастері й Кейптауні
- Manning, Levine & Collins, American Psychologist, 2007 - розбір історії Дженовезе