Хто насправді починав справу про чаклунство
Більшість процесів у Європі відбувалася не в церковних, а у звичайних світських судах, і починалися вони зі скарги. Не згори, а збоку: приходила сусідка й казала, що в неї другий рік хворіє худоба, а винна ось ця жінка. Професійні слідчі бували скептичнішими за село: після гучної справи 1610 року іспанська інквізиція посилила вимоги до доказів, і страти за чаклунство там майже припинилися.
Історики, які досліджували англійські процеси XVI-XVII століть, помітили сюжет, що повторювався. Він розгортався настільки однаково, що дістав назву: модель відмови у проханні.
Прохання. Бідна сусідка приходить просити молока, солі або місця біля вогню.
Відмова. Їй відмовляють, і вона йде, щось бурмочучи собі під ніс.
Лихо. За кілька тижнів захворює дитина або падає корова.
Донос. Господар іде до судді й називає ту, якій відмовив.
Далі працює не логіка, а ніяковість. Той, хто відмовив, пам'ятає, що вчинив не по-сусідськи: допомагати бідним вважалося обов'язком, а він його порушив. Обвинувачення перевертає ролі - винна тепер вона. Англійське село ця модель описує добре, а міські процеси в Німеччині - гірше.
Чому називали саме цю жінку
Донос рідко бував раптовим. Із протоколів видно, що на момент скарги сварка часто тягнулася роками: давня суперечка через межу, лихе слово на похороні. Репутація формувалася довго, а обвинувачення просто давало їй ім'я. Під удар потрапляли ті, кому важче було відповісти: за оцінками істориків, приблизно троє з чотирьох обвинувачених - жінки, найчастіше немолоді й залежні від чужої доброї волі.
Зв'язок між сваркою і лихом тримався лише на часі. Ніхто не з'ясовував, чому впала корова, - достатньо було того, що це сталося після сварки. І що менше днів минало, то менше залишалося сумнівів.
Схема, а не підрахунок: що далі лихо від сварки, то тихіше у свідченнях звучить «це через неї».
Другий двигун запускався вже в суді. Під тортурами обвинувачену питали, кого вона бачила поруч, - і вона називала тих, із ким сама сварилася. Один донос перетворювався на десяток: у німецьких містах наприкінці 1620-х років справи йшли хвилями, доки у списках не опинялися люди з міської верхівки.
Чому хвиля доносів спала
Масові процеси закінчилися не тому, що люди перестали вірити в порчу, - вони ще довго вірили. Вони припинилися там, де місцевий суд перестав бути останньою інстанцією. Паризький парламент домігся, щоб смертні вироки за чаклунство переглядали в ньому, і скасовував більшість із них. Перевірка згори, обмеження тортур, суворі докази - і сусідська скарга знову ставала просто сусідською сваркою.
пік 1560-1630
Кількість процесів за роками: пік між 1560 і 1630
Чому після відмови у проханні сусідку могли звинуватити в чаклунстві?
Що допомогло зупинити хвилі доносів про чаклунство?
Джерела
- Оцінки кількості процесів і страт - за узагальнювальними працями Браяна Левака
- модель «відмови у проханні» - за дослідженнями Кіта Томаса й Алана Макфарлейна
- практику Паризького парламенту - за працями про його апеляції
Далі в серії «Інквізиція»
2 статті повністю на сайті, ще 3 - у застосунку
