Чому на місці злочину залишаються сліди

Сісти на диван - залишити волокна одягу й волосся, забрати ворс оббивки. Пройти по землі - залишити відбиток підошви, забрати частинки ґрунту. Взяти предмет - залишити сліди шкіри, забрати мікроскопічні частинки фарби або металу.

Це правило сформулював французький криміналіст понад століття тому, і відтоді воно не змінилося. Змінилася лише чутливість приладів: те, що раніше було теорією, тепер справді можна виявити.

Саме тому криміналісти збирають не лише очевидне. Пилососять килим, вирізають зразки оббивки, знімають волокна клейкою стрічкою, беруть ґрунт із взуття. Окремо все це нічого не означає й набуває сенсу лише під час порівняння з іншим місцем.

Можливість вторинного перенесення - головний біль сучасної експертизи. Методи стали настільки чутливими, що дають змогу виявляти сліди окремих клітин, і питання про походження такої знахідки стає важливішим за сам факт її наявності.

Звідси правило: один слід майже ніколи не вирішує справу. Значення має сукупність: кілька різних типів слідів, які узгоджуються між собою, плюс пояснення, як кожен із них міг там опинитися.

Принцип працює і на користь захисту. Відсутність очікуваних слідів - теж інформація: якщо людина нібито боролася в кімнаті, на ній і в кімнаті мають залишитися взаємні сліди. Їхня відсутність потребує пояснення не менше, ніж їхня наявність.

Варто розуміти й межі цього принципу. Він говорить, що обмін відбувся, а не що слід зберігся. Волокна обсипаються, шкіра стирається, дощ змиває ґрунт. Тому час між подією та оглядом важить не менше, ніж ретельність самого огляду.