Як відбирають космонавтів

Вимоги до заявки нудні й суворі. У NASA це профільна освіта - інженерія, природничі науки, математика, медицина - плюс кілька років роботи за фахом або великий наліт на реактивних літаках як командира. Далі - антропометрія: у «Союзі» ложемент роблять під конкретне тіло, а скафандр підганяють за мірками. Тому у відкритих російських наборах публікували чіткі межі: зріст приблизно від 150 до 190 сантиметрів, вага від 50 до 90 кілограмів.

Заявок надходить значно більше, ніж місць. У наборі 2017 року NASA розглянуло рекордні 18 300 анкет і відібрало дванадцятьох людей. Перший раунд - це читання: анкети розбирають живі люди, зокрема чинні астронавти, і більшість відсіюють ще до того, як хтось подивиться тобі в очі.

Далі воронка швидко звужується. Тих, хто пройшов паперовий відбір, запрошують на кілька днів тестів і медкомісію, потім на співбесіду, а потім ще раз - уже фіналісток, яких лишається приблизно пів сотні.

І навіть наказ про зарахування не робить тебе космонавтом. Спершу - близько двох років базової підготовки: системи корабля, робота у скафандрі під водою, мова партнерів по станції. Лише після цього - статус і черга на політ, яка теж тягнеться роками.

Психологічна частина довго працювала на відсів: шукали не сильні сторони, а червоні прапорці - запальність, невміння спати в шумі та жити за чужим розкладом. Коли польоти стали довшими, додалося друге питання: не «чи немає в неї проблем», а «чи можна з нею пів року жити». На станції не можна грюкнути дверима й піти додому, і конфлікт, який на Землі розвіявся б за вечір, там тижнями ходить по колу.

Тому співбесіда майже повністю складається з питань про минуле, а не про мрії. Тебе просять згадати конкретну невдачу й розповісти, що ти робив далі. При цьому слухають не так факти, як формулювання: чи кажеш ти «ми» там, де було «я», і через скільки годин повідомив про проблему тим, кого вона стосується.

Єдиної формули немає: агентства змінюють критерії під свої завдання, а частину медичних обмежень із часом пом'якшили - зір із корекцією, наприклад, уже давно не означає автоматичну відмову. Незмінним лишається принцип воронки: на кожному етапі шукають привід сказати «ні», і достатньо одного разу.