Чому ми шкодуємо про вибір

Коли рішення ухвалене, у тебе залишається один результат - з усіма його незручностями: робота з довгою дорогою, квартира з тонкими стінами, вечір, який виявився нудним. Необраний варіант лишається начерком. У начерку немає заторів, немає сусідів за стіною, немає незручної паузи за столом. Ти порівнюєш детальну реальність з ескізом, з якого викреслили все нудне.

Ця звичка має назву - контрфактичне мислення: ми подумки переграємо те, що сталося. «якби вийти на 10 хвилин раніше», «якби погодитися». Саме по собі воно корисне: так з досвіду дістається правило на наступний раз. Жаль - побічний ефект цієї роботи, а не збій.

Сила жалю залежить від того, наскільки близьким був інший результат. Срібні призери на записах змагань часто виглядають засмученішими за бронзових: срібній призерці легко уявити себе із золотою медаллю, а бронзовій - узагалі без медалі. Так психологи Вікторія Медвек і Томас Гілович із колегами проаналізували кадри літньої Олімпіади 1992 року.

Що більше варіантів було розглянуто, то більше матеріалу для «а якби»: кожен відкинутий лишається в пам'яті як кандидат. Звідси популярна думка, що широкий вибір робить нас нещаснішими. Тут варто пригальмувати: коли дослідження на цю тему об'єднали, середній ефект виявився близьким до нуля - в одних він був помітним, в інших зникав. Тобто докази тут слабкі: це не закон, а ефект, який то з'являється, то зникає залежно від умов.

Помітніша інша закономірність - у часі. У найближчі дні сильніше пече зроблене: сказати зайве, погодитися не подумавши, піти першим. А на відстані років люди частіше шкодують про незроблене - про непереїзд, ненаписаний лист, нез'ясовану розмову. У дії є наслідки, які можна роздивитися й списати. Від бездіяльності лишається тільки відкрите запитання, і закрити його нічим.

Третій чинник - зворотність. Поки рішення можна скасувати, порівняння лишається увімкненим; коли двері зачинилися, голова береться пояснювати, чому все вийшло нормально. Дані тут не найоднозначніші, але відчуття знайоме: нескінченний «випробувальний термін» виснажує сильніше, ніж остаточне «так».