Як судили тварин

Записи про такі процеси надходять переважно з Франції, Німеччини, Швейцарії та Італії; загалом зібрано близько двох сотень справ. Серед підсудних найбільше свиней, і причина була побутовою: свині самі блукали селом, їли все, що траплялося, а немовлят часто залишали самих.

Процедура була звичайною, дорослою. Тварину заарештовували й тримали в тій самій в'язниці, що й людину, призначали їй захисника, викликали свідків, вели записи. У 1457 році в бургундському селі свиню засудили до смерті за вбивство дитини, а шістьох її поросят, яких судили як співучасників, відпустили: вони були надто малі, і не було доведено, що вони брали участь.

Страта була публічною, і тут усе стає зрозумілим. У нормандському Фалезі 1386 року свиню повісили перед натовпом, а катові заплатили за тією самою ставкою, що й за страту людини. Розповідь про те, що перед цим її вдягнули в людський одяг, походить із пізніших переказів. Підсудна нічого не розуміла. Глядачі розуміли все.

Шкідників не можна було ні спіймати, ні стратити, тому ними займався церковний суд. Щурам, довгоносикам і гусені оголошували виклик, який зачитували просто в полі, призначали захисника, а після неявки виносили прокляття з вимогою залишити угіддя. Вирок часто був умовним: ідіть, а парафія нехай сумлінно сплачує десятину. У цій логіці неврожай був покаранням для людей, і процедура повертала його людям же.

Захист працював по-справжньому. Юрист Бартоломе Шассене прославився на початку XVI століття саме тим, що захищав щурів в Отені: спочатку довів, що виклик розіслали не всім парафіям, а потім - що його підзахисні не можуть безпечно з'явитися.

Пік припадає на XVI століття, а до кінця XVIII століття процеси майже сходять нанівець. Зламалася не милосердність, а конструкція: відповідальність стала вимагати розуміння. Якщо тварина не здатна зрозуміти заборону, судити її нема за що, і справа переходить до власника, який не встежив. Свиня з підсудної перетворюється на майно, а розгляд справи - на суперечку про недбалість.