Головне з кожної статті розділу - у двох-трьох реченнях. Хочеш подробиць - відкрий статтю, вона читається за 2 хвилини.
Світло не виходить із чорної діри не тому, що воно надто повільне, і не тому, що його щось тримає. Воно летить зі звичною швидкістю - просто за горизонтом подій усі шляхи ведуть не назовні, а всередину. Напрямку «геть» там просто немає.
Читати статтюГоризонт подій - не стіна й не поверхня. Це межа, за якою всі шляхи, зокрема світлові, ведуть лише всередину. Перетнути її можна, нічого не помітивши, а от побачити це ззовні майже неможливо.
Читати статтюЗвичайні утворюються зрозуміло: масивна зоря вичерпує паливо, і її ядро колапсує. А ось походження гігантських, що містяться в центрах галактик, досі залишається відкритим питанням: вони надто масивні й з’явилися надто рано.
Читати статтюЧесна відповідь: невідомо. Рівняння працюють до певної точки, а потім перестають давати осмислений результат. Інше відомо: що відбувається під час наближення, і це досить докладно описано.
Читати статтюОдного телескопа було б недостатньо: потрібна антена розміром із планету. Її зібрали з обсерваторій на різних континентах, які одночасно спостерігали одну точку.
Читати статтюЦе передбачення, що чорні діри не зовсім чорні: вони дуже слабко світяться й через це повільно втрачають масу. Перевірити його поки не вдалося - випромінювання настільки слабке, що його неможливо відрізнити від фону.
Читати статтюКальцій у твоїх кістках і залізо в крові не були створені разом із Всесвітом. Їх зварили всередині зір - і лише потім із цього матеріалу з'явилася людина.
Читати статтюЗірок дуже багато, часу минуло дуже багато, і за грубими підрахунками сліди чужого життя вже мали б бути виявлені. Але їх немає. Пояснень придумано багато, і поки всі вони однаково можливі: немає підстав обирати між ними.
Читати статтюВода потрібна не сама по собі, а як середовище, де молекули зустрічаються й реагують. Теоретично її міг би замінити інший рідкий розчинник - обговорюють рідкий метан або аміак, - але кожен варіант гірший за ключовими властивостями.
Читати статтюЄ формула, у якій перемножують кілька величин: скільки народжується зірок, у скількох є планети і так далі. Вона не дає відповіді, зате показує, чого саме ми не знаємо.
Читати статтюНіхто не шукає живих істот безпосередньо. Шукають місця, де вода може залишатися рідкою, є джерело енергії та вуглець. Найчастіше називають чотири такі адреси - і на трьох із них океан захований під шаром льоду.
Читати статтюПитання звучить просто: зірок неймовірно багато, часу було достатньо, і хтось уже мав би дати про себе знати. Відповіді немає, зате є кілька пояснень - і кожне по-своєму тривожне.
Читати статтюІз заплющеними очима в темряві члени екіпажу бачать короткі спалахи й смуги. Це не втома: крізь око та мозок проходять заряджені частинки космічного випромінювання.
Читати статтюНа орбіті тіло за кілька днів витягується - надбавка сягає приблизно 3% зросту: для людини зі зростом 175 см це близько п'яти сантиметрів. Кістки при цьому не подовжуються - хребет випрямляється, а міжхребцеві диски набирають воду, яку на Землі з них витискає вага тіла. Удома все повертається за кілька днів.
Читати статтюРіч не лише у слабких м’язах. За місяці невагомості перебудовується вестибулярний апарат, змінюється розподіл рідини й слабшають кістки, а на Землі все це доводиться наново опановувати.
Читати статтюУ невагомості тіло не ламається - воно швидко перебудовується під світ, де немає «низу». Рідина переходить до голови, кістки й м'язи втрачають навантаження, внутрішнє вухо лишається без опори. Найважче стає, коли гравітація повертається.
Читати статтюСпальний мішок кріпиться до стіни, і людина спить стоячи, лежачи й догори ногами одночасно - різниці немає. Значно складніше інше: за добу на станції відбувається шістнадцять світанків, тож внутрішній годинник доводиться налаштовувати розпорядком і світлом.
Читати статтюЦе заколисування навпаки. У невагомості вестибулярний апарат перестає повідомляти, де внизу, а очі й далі показують підлогу та стелю - і мозок реагує на цю суперечність нудотою.
Читати статтюМісяць обертається навколо своєї осі - просто рівно стільки ж часу, скільки й навколо Землі. Так його загальмували земні припливи. І через легке похитування нам доступна не рівно половина поверхні, а приблизно 59 відсотків.
Читати статтюМісяць сильніше притягує ближній бік Землі, ніж дальній. Через цю різницю вода витягується у два горби - по обидва боки планети одночасно. Земля обертається під ними, тому приплив настає двічі на добу.
Читати статтюМісяць надто великий, щоб бути випадково захопленим каменем. Найкраще пояснення: близько 4,5 мільярда років тому в молоду Землю врізалося тіло розміром приблизно з Марс, і Місяць сформувався з викинутих уламків.
Читати статтюНа Місяці лежить понад сотню тонн людських речей: злітні ступені, прилади, інструменти, прапори, мішки зі сміттям і навіть меморіальна табличка з іменами загиблих. Дещо з цього досі працює.
Читати статтюБіля горизонту Місяць здається величезним, а в зеніті - звичайним, хоча на знімку його розмір однаковий. Це ілюзія сприйняття, відома тисячі років, і єдиного пояснення їй досі немає.
Читати статтюМарс червоний не від спеки, а від іржі: залізо в його породах поєдналося з киснем, і утворилися оксиди - ті самі сполуки, що надають кольору іржавому цвяху. Шар цієї іржі тонкий, а під ним планета темно-сіра.
Читати статтюІталійський астроном описав на Марсі тонкі лінії й назвав їх словом, що означало протоки або русла. В англійському перекладі з'явилося слово, яке передбачало рукотворні споруди, - і на пів століття Марс став планетою з інженерами.
Читати статтюМарсіанська доба приблизно на сорок хвилин довша за земну. Дрібниця - доки не доводиться жити за цим часом: команди марсоходів переходили на місцевий час і за кілька тижнів повністю виходили з синхронізації із Землею.
Читати статтюГоловна трудність не в двигунах. Долетіти ми вміємо: апарати регулярно приземляються там. Проблема в тому, що людина має провести в дорозі місяці, пережити випромінювання, сісти живою, а потім повернутися, і пального для зворотного шляху на борту не вистачить.
Читати статтюТак, була - і не в калюжах, а в річках та озерах. Це було приблизно 3-4 мільярди років тому. Сьогодні рідка вода не може втриматися на поверхні, але з планети зникла не вся: частина замерзла, частина зв'язалася в породах, а частина випарувалася в космос.
Читати статтюВід середини XVII століття майже на сімдесят років сонячні плями практично зникли. Спостерігачі вели записи й фіксували одиниці там, де зазвичай бувають тисячі. Це збіглося з найхолоднішим відтинком малого льодовикового періоду.
Читати статтюСпалах - це не вибух палива. Сонце обертається нерівномірно, і його магнітне поле поступово закручується в тугі петлі. Коли напруження стає надто великим, лінії поля розриваються й перез'єднуються у простішу форму, а енергія, що накопичувалася тижнями, за хвилини вивільняється у вигляді світла, рентгенівського випромінювання та прискорених частинок.
Читати статтюСонце не горить - там нічому горіти, кисню немає. У його ядрі водень зливається в гелій, і частина маси перетворюється на енергію. Неочікуване: на кубометр ядро віддає менше тепла, ніж твоє тіло. Сонце світить тому, що таких кубометрів неймовірно багато.
Читати статтюСонце постійно здуває в космос потік заряджених частинок. Магнітне поле Землі відхиляє його, і зазвичай усе закінчується полярними сяйвами - але за сильних викидів дістається супутникам, зв’язку та електромережам.
Читати статтюЧерез кілька мільярдів років Сонце витратить водень у ядрі, стане червоним гігантом і поглине найближчі планети. Але життя на Землі стане неможливим набагато раніше: світність Сонця вже поступово зростає.
Читати статтюСвітло рухається швидко, але не миттєво. Поки воно долітає до твого ока, минає час - і ти бачиш не те, що є зараз, а те, що було. Від Місяця це частки секунди, від Андромеди - два з половиною мільйони років.
Читати статтюМерехтіння створює не зоря, а повітря: шари з різною температурою по-різному заломлюють світло. Зоря - це точка, тож увесь її промінь відхиляється одночасно; планета - крихітний диск, тому коливання різних його ділянок гасять одне одного.
Читати статтюКолір зорі - це температура її поверхні. Червона світиться приблизно за температури 3 тисячі градусів, блакитна - десятків тисяч. Жовте Сонце розташоване ближче до прохолодного краю шкали, ніж може здатися.
Читати статтюЗоря починається з холодної хмари газу й пилу, яка стискається під дією власної гравітації. Під час стиснення вона нагрівається, і коли в центрі стає достатньо гаряче, запускаються реакції - хмара перетворюється на зорю.
Читати статтюЗалишається одразу дві речі: щільний залишок у центрі та хмара речовини, що розлітається. Те, що опиниться в центрі: куля з нейтронів чи чорна діра, залежить від маси зорі, а хмара стає матеріалом для наступних зір і планет.
Читати статтюМеркурій повільно обертається навколо своєї осі, але швидко рухається навколо Сонця. Через це від сходу до сходу там минає близько ста сімдесяти шести земних діб, тобто рівно два місцеві роки.
Читати статтюПлутон не змінився й нікуди не зник. Змінилося визначення планети, а знадобилося воно тому, що за орбітою Нептуна знайшли схожі тіла, і одне з них виявилося не меншим за Плутон. Вибір був між новим правилом і списком планет, що зростав.
Читати статтюНа поверхні Венери близько +460 °C - спекотніше, ніж на Меркурії, хоча той майже вдвічі ближче до Сонця. Річ не у відстані, а в атмосфері: вона тисне більш ніж у 90 разів сильніше за земну й майже повністю складається з вуглекислого газу. Світло вона пропускає, а тепло назовні - майже ні.
Читати статтюКільця - це уламки льоду, які не можуть зібратися в супутник. Надто близько до планети її тяжіння розтягує будь-яке скупчення сильніше, ніж воно здатне утримувати себе само. Тому замість супутника утворюється диск уламків, що обертається.
Читати статтюОсь Урана нахилена майже під прямим кутом, тому планета котиться по орбіті, наче колесо, а не крутиться, як дзиґа. Найімовірніше, причина в зіткненні на ранньому етапі: щось велике вдарило молоду планету й перекинуло її.
Читати статтюЧервона пляма - це шторм, який крутиться довше, ніж людство фотографує. Земля помістилася б у ньому цілком, вітер на краю сильніший за будь-який ураган, а головна загадка не в тому, звідки він узявся, а в тому, чому досі не скінчився.
Читати статтюТам немає межі, на яку можна опуститися. Газ унизу стає щільнішим без жодного різкого переходу й поступово перетворюється на рідину, а ще глибше - на речовину, що поводиться як метал. Апарат перестане існувати задовго до того, як зустріне щось схоже на поверхню.
Читати статтюЯкби Всесвіт був нескінченним, вічним і нерухомим, кожен напрямок погляду рано чи пізно впирався б у зорю, і все небо сяяло б, як поверхня Сонця. Воно темне, тому що Всесвіт має вік, а світло найвіддаленіших зір просто не встигло дійти.
Читати статтюРозширюється не речовина, що розлітається з якоїсь точки, а сам простір між галактиками. Тому центру розширення немає: з будь-якої галактики картина виглядає однаково, ніби всі інші віддаляються.
Читати статтюЗгідно з рівняннями, речовина й антиречовина мали виникнути в однаковій кількості, а під час зустрічі вони знищують одна одну. Тоді у Всесвіті не залишилося б нічого, крім випромінювання. Ми існуємо, отже, десь виник перекіс. Звідки він узявся, ніхто не знає.
Читати статтюВік визначають трьома незалежними способами: за давнім випромінюванням, що залишилося від раннього Всесвіту, за швидкістю розширення і за віком найстаріших зір. Усі три дають близько чотирнадцяти мільярдів років, і цей збіг - головний аргумент.
Читати статтюЧесна відповідь - ніхто не знає, і, можливо, саме питання поставлено неправильно. Якщо час почався разом із розширенням, то слову «до» просто нема до чого прив’язатися. Гіпотези є, але перевірити їх поки що нічим.
Читати статтюВибуху у звичному сенсі не було. Не було точки в порожнечі, яка вибухнула, і уламків, що летіли назовні. Була дуже гаряча й щільна фаза - одразу всюди, - після якої відстані між усім почали зростати. Вибух поширюється в просторі. Тут зростає сам простір.
Читати статтюВідбір у космонавти працює як воронка: на більшості етапів шукають не переваги, а причини відмовити. Формально дивляться на диплом, досвід і тіло. Але частіше вирішує інше - чи зможеш ти пів року працювати пліч-о-пліч із людьми, від яких не можна піти додому.
Читати статтюТіло відновлюють за програмою протягом тижнів. Складніше виявляється інше: повернутися до життя, де рішення ухвалюються самостійно, навколо натовп, а справі, якій віддано роки, уже завершено.
Читати статтюГоловний ворог на станції - крихта. У невагомості вона не падає, а літає й потрапляє в прилади та легені. Тому меню будують навколо того, що не розсипається, а звичайний хліб на станцію не беруть.
Читати статтюНайчастіше вони дивляться в ілюмінатор. Про це згадують майже всі екіпажі, а на станції для цього є окремий модуль із великими вікнами. Решта схожа на земне дозвілля, тільки в невагомості.
Читати статтюТак називають зміну сприйняття, про яку розповідають ті, хто повернувся з орбіти: планета в одному погляді, тонка смужка атмосфери й повна відсутність кордонів, які здавалися такими важливими.
Читати статтю
1500 статей у 28 темах. Після кожної - квіз, а за читання ростуть серія та рівень.