Чому космонавти стають вищими

Хребет - не суцільна кістка. Між хребцями розташовані диски, що більш ніж наполовину складаються з води. Поки ти стоїш, сидиш і ходиш, вага тіла тисне на них зверху, і частина рідини поступово виходить. Увечері зріст трохи менший, ніж уранці: уночі, коли хребет лежить без навантаження, диски знову набирають воду й розправляються. Різниця - приблизно сантиметр-півтора, і ти її зазвичай не помічаєш.

У невагомості цього навантаження немає зовсім - ні вдень, ні вночі. Диски набухають до межі, а природні вигини хребта - прогин у попереку та в шиї - частково випрямляються. Тіло витягується в струну. NASA повідомляє про надбавку до 3% зросту, і майже вся вона набирається за перші 2-3 доби на орбіті. Це не зріст у звичному сенсі: довжина кісток не змінюється ані на міліметр.

Витягування не минає безслідно. М'язи та зв'язки, які роками утримували хребет у звичній формі, розтягуються, а нервові корінці опиняються в незвичному положенні. Тому в перші дні польоту багато хто скаржиться на тягнучий біль у попереку. Це не травма: тіло стало довшим, ніж звикло, а м'язи утримують його в новій геометрії.

Назад усе повертається так само швидко. Після посадки вага тіла повертається, диски за добу-дві віддають зайву воду, і зріст стає колишнім. Насторожує інше: у перший рік після тривалих польотів грижі міжхребцевих дисків виявляють частіше, ніж зазвичай. Екіпажів мало, вибірки невеликі, тому досі сперечаються, наскільки саме вищий ризик, але саму тенденцію бачать стабільно.

Інженери закладають це заздалегідь: ложементи та скафандри роблять із запасом за довжиною, а кораблі мають обмеження щодо зросту екіпажу - людина, що витягнулася на орбіті, має повернутися в те саме крісло, у якому злітала.